осуга
ОСУ́ГА, и, ж.
1. Масні або іржаві плями на воді, рідині.
Заволокло курявою срібне плесо лиману, і вода в ньому потьмарилася, вкриваючись іржавою осугою (Кучер, Чорноморці, 1948, 127);
На поверхні ставків попливла осуга та пір’я.. диких качок (Рудь, Гомін.., 1959, 108);
*Образно. Після пам’ятної розмови в хаті Очеретьків, коли в нього на душі залишалася неприємна осуга, він не наважувався на побачення з Тетяною (Добр., Тече річка.., 1961, 115);
*У порівн. В несходимих джунглях цього міста Все впаде осугою на дні — Горе, розпач.., вигуки гучні (Дмит., Осінь.., 1959, 27).
2. Наліт на спраглих устах.
Тонкі, вкриті сизою осугою, губи ховалися під довгими шпакуватими вусами (Панч, Гомон. Україна, 1954, 17);
Матрос ворушить спраглими губами, на яких запеклася жовта осуга (Кучер, Голод, 1961, 27).
Словник української мови (СУМ-11)