оточенець

ОТОЧЕ́НЕЦЬ, нця, ч., розм. Військовослужбовець, який перебував або перебуває в оточенні ворожих військ.

Багато хто з оточенців і місцевих людей встиг-таки сховатися й утекти (Коз., Гарячі руки, 1960, 22);

— В кожному селі полтавські матері переховують як не одного, то кілька оточенців — і росіян, і білорусів, і узбеків, і грузинів!.. (Гончар, IV, 1960, 76);

Два дні на очах у німців оточенці гатили переправу через болото (Перв., Дикий мед, 1963, 358).

Значення в інших словниках

1. оточенець — оточе́нець іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. оточенець — -нця, ч., розм. Військовослужбовець, який перебував або перебуває в оточенні ворожих військ.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. оточенець — ОТОЧЕ́НЕЦЬ, нця, ч., розм. Військовослужбовець, який перебував або перебуває в оточенні ворожих військ. Багато хто з оточенців і місцевих людей встиг-таки сховатися й утекти (В.  Словник української мови у 20 томах
4. оточенець — ОТОЧЕ́НЕЦЬ (той, хто перебував або перебуває в оточенні ворожих військ), ОКРУЖЕ́НЕЦЬ розм. рідше; ОБЛОЖЕ́НЕЦЬ (у місті, фортеці). В кожному селі полтавські матері переховують як не одного, то кілька оточенців (О.  Словник синонімів української мови