оточенець
ОТОЧЕ́НЕЦЬ, нця, ч., розм.
Військовослужбовець, який перебував або перебуває в оточенні ворожих військ.
Багато хто з оточенців і місцевих людей встиг-таки сховатися й утекти (В. Козаченко);
– В кожному селі полтавські матері переховують як не одного, то кілька оточенців – і росіян, і білорусів, і узбеків, і грузинів!.. (О. Гончар);
Два дні на очах у німців оточенці гатили переправу через болото (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)