отроковиця
ОТРОКОВИ́ЦЯ, і, ж., заст. Дівчинка-підліток.
І муз британських небилиці Тривожать сон отроковиці (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 73);
Отроковиця білявенька, спітніла, розхристана, з кісками в усі боки, вела та й вела співака чубатого до Мономахового трону (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 540).
Словник української мови (СУМ-11)