отсе
ОТСЕ́, част. вказ., заст. Оце.
— І тобі отсе, запорожцеві.., не сором признатись? — каже Шрам (П. Куліш, Вибр., 1969, 96);
— Отсе вже тиждень я тут днюю і ночую (Фр., IV, 1950, 55);
— А де ж ваші діти? ..Максим.. поспіхом задроботів: — От вони, старшино! Отсе зять, а то дочка… (Коцюб., І, 1955, 37);
[Річард:] Я став волом, мов вавілонський цар, не знаю тільки, за яку провину. Отсе на час вернувся в людський образ (Л. Укр., III, 1952, 11).
Словник української мови (СУМ-11)