отчизна
ОТЧИ́ЗНА, и, ж., заст.
1. уроч. Вітчизна.
Прощай же, отчизно, ти, рідний мій край! Неси мене, коню, за бистрий Дунай! (Бор., Тв., 1957, 89);
Піднявсь страшенний невгасимий пожар із Запорожжя — піднявсь на ляхів і на всіх недругів отчизни батько Хмельницький (П. Куліш, Вибр., 1969, 52);
В кривавій темряві пройшла гроза очисна, І в муках боротьби нова зросла отчизна (Рильський, II, 1960, 301).
2. Спадщина від батьків; батьківщина.
Кидають отчизну і свою дідизну: свої пасіки й левади (Сл. Гр.)
Словник української мови (СУМ-11)