ошалілий

ОШАЛІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до ошалі́ти.

Ошалілий з перестраху і з болю, Кабан.. кинувся тікати (Фр., IV, 1950, 90);

Сидорчук, ошалілий від страху і спокусливого сподівання на порятунок, пірнув у чорний вир (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 89).

2. у знач. прикм. Який утратив здатність контролювати свої дії, вчинки.

Ярошенко, почорнілий від злості, відірвав ошалілу жінку від Христі і з силою кинув нею аж до мисника (Речм., Весн. грози, 1961, 422);

*У порівн. Пан барон, як ошалілий, бігав по ганку, махав руками (Фр., III, 1950, 194);

// Який виражає такий стан.

Ошалілими очима Скиба лише тепер розгледів сите й здорове обличчя Кулика (Жур., Дорога.., 1948, 69).

Значення в інших словниках

1. ошалілий — ошалі́лий дієприкметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. ошалілий — див. сердитий  Словник синонімів Вусика
3. ошалілий — -а, -е, розм. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до ошаліти. 2》 у знач. прикм. Який утратив здатність контролювати свої дії, вчинки. || Який виражає такий стан.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. ошалілий — ОШАЛІ́ЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. до ошалі́ти. Ошалілий з перестраху і з болю, Кабан .. кинувся тікати (І. Франко); Сидорчук, ошалілий від страху і спокусливого сподівання на порятунок, пірнув у чорний вир (Ю. Бедзик). 2. у знач. прикм.  Словник української мови у 20 томах
5. ошалілий — НЕСАМОВИ́ТИЙ (який перебуває в стані сильного душевного потрясіння, збудження, не здатний контролювати свої вчинки, дії); ШАЛЕ́НИЙ, ОШАЛІ́ЛИЙ розм., ОШАЛЕНІ́ЛИЙ розм. рідше (від збудження, роздратування, гніву тощо); СКАЖЕ́НИЙ розм., ОСКАЖЕНІ́ЛИЙ розм.  Словник синонімів української мови