павич
ПАВИ́Ч, а́, ч.
1. Те саме, що па́ва 1.
На дереві скрізь пурхали райські птиці та павичі (Н.-Лев., III, 1950, 295);
За штахетами на пташиному дворі — райдужна карусель з індиків, цесарок та павичів (Головко, ІІ, 1957, 480).
2. Самець пави (у 1 знач.).
З липи злетів павич, розпустив свій блискучий хвіст і крикнув своїм диким голосом (Н.-Лев., І, 1955, 344);
*У порівн. Зірвалася зірка й покотилася небом, як химерний павич, роздуваючи синього хвоста (Донч., II, 1956, 148).
Словник української мови (СУМ-11)