падлюка
ПАДЛЮ́КА, и, ж. і ч., лайл. Підла людина; негідник.
Духа ж поступу й науки Хочуть вбити ті падлюки: Та не вб’ють, хоч їх сумління Лід, а їх серця — каміння… (Фр., XIII, 1954, 394);
— Запропонував [Кребс] з його допомогою переїхати до Берліна, до американського сектора. Розумієш, яка падлюка? (Собко, Запорука.., 1952, 227).
Словник української мови (СУМ-11)