палій

ПАЛІ́Й, я́, ч. Той, хто зробив підпал.

Денис кинув гасити [клуню].. та й сіпнув свата Манойла за рукав: — Треба паліїв шукати (Гр., II, 1963, 301);

Погасив я вогонь мерщій, притоптав, піском закидав. А хлопці за палієм навздогін. Та де! Ніч хоч в око стрель. Не спіймали (Жур., Вечір.., 1958, 349);

// перен. Той, хто підбурює на що-небудь; підбурювач.

Не насильникам і паліям реакції відбудовувати руїни (Еллан, II, 1958, 243);

Сьогодні я у мирній праці, Кажу лукавим паліям: — Із шкіл своїх, своїх палаців Я ні цеглини не віддам! (Нагн., Вибр., 1957, 136).

Палі́й війни́ — той, хто веде пропаганду загарбницької війни або підготовку до неї.

Палії нової війни — вороги нашої весни (Укр.. присл.., 1955, 431);

Люди знали одне, що стріляти в радянського сержанта міг тільки фашист, воєнний злочинець, палій війни (Гончар, І, 1954, 467).

Значення в інших словниках

1. Палій — Палі́й прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються.  Орфографічний словник української мови
2. палій — Підпалювач, б. з. паликопа, г. полум'яр; (заворушень) заводій, підбурювач.  Словник синонімів Караванського
3. палій — Те саме, що мантія чернецька  Словник церковно-обрядової термінології
4. палій — I пал`ій-я, ч. Той, хто зробив підпал. || перен. Той, хто підбурює на що-небудь; підбурювач. Палій війни. II п`алій-я, ч. Церемоніальна мантія, що її одягають на тих, хто постригся у православні монахи.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. палій — ПАЛІ́Й, я́, ч. Той, хто зробив підпал. Денис кинув гасити [клуню] .. та й сіпнув свата Манойла за рукав: – Треба паліїв шукати (Б. Грінченко); Погасив я вогонь мерщій, притоптав, піском закидав. А хлопці за палієм навздогін. Та де! Ніч хоч в око стрель.  Словник української мови у 20 томах
6. палій — ПАЛІ́Й (винний у підпалі), ПІДПА́ЛЮВАЧ, ФА́КЕЛЬНИК (той, хто підпалює за допомогою факела). В селянських очах загорілась та шалена злоба, яка виникає лише до конокрадів та паліїв (М.  Словник синонімів української мови
7. Палій — Палі́й, -лія́, -ліє́ві, -ліє́м (прізв.); Палії́в, -ліє́ва, -ліє́ве  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. палій — Палій, -лія м. 1) Поджигатель. Він палій, бо підпалив жида. Екатер. у. 2) = паликопа. ХС. І. 77.  Словник української мови Грінченка