палій
ПАЛІ́Й, я́, ч.
Той, хто зробив підпал.
Денис кинув гасити [клуню] .. та й сіпнув свата Манойла за рукав: – Треба паліїв шукати (Б. Грінченко);
Погасив я вогонь мерщій, притоптав, піском закидав. А хлопці за палієм навздогін. Та де! Ніч хоч в око стрель. Не спіймали (С. Журахович);
// перен. Той, хто підбурює на що-небудь; підбурювач.
Не насильникам і паліям реакції відбудовувати руїни (В. Еллан-Блакитний).
Словник української мови (СУМ-20)