пантелик
ПАНТЕЛИ́К:
◊ Збивати (збити) з пантелику див. збивати;
Збиватися (збитися) з пантелику див. збиватися;
Збитий з пантелику:
а) який спантеличився, заплутався або дезорієнтувався.
Чи то збитою з пантелику, чи то ще роздратованішою почувала вона себе після цієї сумбурної й не зовсім зрозумілої розмови (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 265);
Онися встала, звернула воли на зятеву половину й погнала їх по ріллі. Вони потягли плуга по городі, збиті з пантелику (Нечуй-Левицький, III, 1956, 201);
б) який почав діяти нерозумно.
— Ви така сама людина, як і я, лише збита з пантелику, поламана вулицею (Іван Микитенко, II, 1957, 489).
Словник української мови (СУМ-11)