панькати
ПА́НЬКАТИ, аю, аєш, недок., перех., розм.
1. коло кого — чого. Потурати чиїмсь примхам, каверзуванням; балувати.
— Роботу сама хай виконує внучка, Не панькайте так, бо зросте білоручка (С. Ол., Вибр., 1959, 155);
// Пильно доглядати кого-, що-небудь; плекати.
— А все то жінка! Як візьме коло його панькати, тупцяти, як візьме припарювати, та виливати, та облизувати, то, дивись, вже моя дитина й очуняє! (Н.-Лев., І, 1956, 120);
До кожного гектара колгоспної землі невидимо тягнуться тисячі рук і панькають ту землю, мов у великій сім’ї панькають єдине дитя (Руд., Остання шабля, 1959, 366);
// Приділяти багато уваги, часу; возитися.
Всяке діло хоче, щоб коло його панькали (Номис, 1864, № 11018).
2. кому, заст. Панькатися (у 2 знач.).
Лисам, покритим гранатовим сукном, більше панькають та шапкують (Фр., III, 1950, 196);
// Запобігливо, догідливо і т. ін. просити, умовляти когось.
Чого не робив, як не панькав і перепрошував чортяку, — не хоче, гаспидів син! (Стор., І, 1957, 54).
Словник української мови (СУМ-11)