партизанський
ПАРТИЗА́НСЬКИЙ, а, е.
1. Стос. до збройної народної боротьби, яку провадять самостійно діючі загони в тилу ворога.
Татари на Русі зустріли героїчний опір військ і народу.. Народ піднявся на партизанську війну (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 575);
Бойовим діям військ Радянської Армії сприяв могутній партизанський рух, який розгорнувся на окупованій ворогом території (Ком. Укр., 6, 1961, 44);
// Який, складаючись із партизанів, веде таку боротьбу в тилу ворога.
— Я мав тоді тільки п’ятнадцять років, але вже був у партизанському загоні (Панч, В дорозі, 1959, 98);
Саме під цю негоду до хутора пробирався в лісі ще один нагальний вістовий штабу партизанських з’єднань (Ле, Право.., 1957, 203).
2. Прикм. до партиза́н.
Ось уже кілька днів наші загони в усіх кінцях партизанського краю вели запеклі бої з великими силами фашистів (Збан., Незабутнє, 1953, 46);
— Ніде щиріше не співають, як на війні, — зітхнув Мірошниченко, згадуючи своє лісове партизанське життя (Стельмах, II, 1962, 28);
// Належний партизанам або якось з ними зв’язаний.
Б’ють дороги копитами партизанські коні (Перв., II, 1948, 173);
Вам привіт, киянки, галичанки — Партизанські сестри, матері (Воронько, Вел. світ, 1948, 29);
// Признач. для партизанів.
Це була партизанська газета. Вона закликала до боротьби з чужоземними загарбниками (Сміл., Сашко, 1957, 130);
// Такий, як у партизанів, власт. їм.
Вони були в картатих піджаках та в гетрах, з червоними партизанськими стрічками на капелюхах (Гончар, III, 1959, 323).
Словник української мови (СУМ-11)