парубок
ПА́РУБОК, бка, ч.
1. Молодий чоловік; юнак.
Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак (Котл., І, 1952, 65);
Попереду з веслом у руці, насвистуючи якусь пісеньку, шкутильгає босоногий парубок (Стельмах, II, 1962, 55).
2. Нежонатий чоловік.
— Хіба ж ти не знаєш, що він не парубок, що він жонатий? — сказав батько (Н.-Лев., II, 1956, 238).
Стари́й па́рубок — немолодий чоловік, який ніколи не був одруженим.
Як це сталося, що вона пішла за нього, вічного наймита, старого парубка, бурлаку,.. — і досі не знає (Коцюб., II, 1955, 14).
Словник української мови (СУМ-11)