пек
ПЕК¹, виг., заст., кому, чому, на кого — що. Уживається при вираженні досади, незадоволення тощо або як закляття при бажанні відвернути що-небудь, позбутися когось, чогось.
[Орися:] А пек на погані очі! Що ж ви зо мною за діло можете мати? (Фр., IX, 1952, 34);
А пек тобі, забув, дурню, Що смерть за плечима (Шевч., II, 1953, 51);
— Ей, лишися, мій бадічку, сего [сього] року дома, та не сити себе, мій любчику! — говорила Оксана до свого чоловіка Івана Саїна. — Та пек тобі, — сказав Саїн, — з твоїм "лишися" (Черемш., Тв., 1960, 343).
Хай йому́ пек див. хай;
Цур тобі́ (йому́, їм і т. ін.), пек тобі́ (йому́, їм і т. ін.) див. цур.
ПЕК², у, ч., спец. Густа в’зка або тверда речовина чорного кольору, яка залишається після перегонки деревного, торф’яного або кам’яновугільного дьогтю та дистиляції жирних кислот різних виробництв.
Дрібняк вугілля брикетується двома способами: із в’яжучою масою (кам’яновугільний пек) і без неї (Шляхи розв.. пал. пром., 1958, 45);
Нафтові залишки після відгону — нафтовий пек, нафтові смоли і асфальт (гудрон) йдуть на асфальтування мостових і шляхів сполучення, автошляхів та ін. (Нафта.., 1951, 16).
Словник української мови (СУМ-11)