пелех
ПЕ́ЛЕХ, а, ч., розм.
1. Жмут, пасмо волосся, вовни, трави і т. ін.
На ній був овечий монгольський кожух, обернений пелехами наверх (Фр., VI, 1951, 91);
// перен. Клубок, жмут, відірвана частина чого-небудь (туману, диму, піни і т. ін.).
Крізь пелехи туману видно було по кінцях площі язики вогню (Ільч., Серце.., 1939, 261).
2. перен., розм. Людина з довгим, густим, скуйовдженим волоссям.
— Сам ти косматий пелех! А в вас, в Озірній, самісінькі злодії! (Крим., Вибр., 1965, 410).
Словник української мови (СУМ-11)