перун
ПЕРУ́Н, а́, ч.
1. У східних слов’ян — бог дощу, блискавки і грому.
2. перен., заст. Грім.
А нехай же тебе перун ясний трісне! — лаявся навіть побожний пан Пєнтак, знаходячи в снігу порожню коробку від сигар (Козл., Ю. Крук, 1957, 457);
*У порівн. Коли б кайданів брязкіт міг ударить Перуном в тії за́спані серця, Спокійні чола соромом захмарить І нагадать усім, що зброя жде борця (Л. Укр., І, 1951, 166).
Словник української мови (СУМ-11)