пиняво
ПИ́НЯВО, діал. Присл. до пи́нявий.
Добув [Василь] ще цеглину, виліз, просунув руку в продухвину й почав збивати бовдур. Розмахнутися було ніяк, отже діло йшло пиняво (Хотк., І, 1966, 118);
Маржинка що візьме в зуби [сіно], то так перевертає язиком, так пиняво жвякає, якби своє тіло їла (Круш., Буденний хліб.., 1960, 172).
Словник української мови (СУМ-11)