плахтина
ПЛАХТИ́НА, и, ж. Зменш. до пла́хта 1, 3.
Мотря.. голосить, що й її нову плахтину батько узяв… (Кв.-Осн., II, 1956, 129);
Одягла [Малуша] сорочку, обгорнулась плахтиною, завила пояс (Скл., Святослав, 1959, 75);
// розм. Поганенька, поношена плахта.
Васька тож мала і плахтину, хоч і простеньку, та не діряву (Кв.-Осн., II, 1956, 363).
Словник української мови (СУМ-11)