плебей
ПЛЕБЕ́Й, я, ч.
1. У стародавньому Римі — представник нижчого стану вільного населення.
Вільне населення Риму, яке не входило в патриціанську общину, називалось плебеями (Іст. стар. світу, 1957, 146).
2. У буржуазно-дворянських колах — назва людини неаристократичного походження.
До шостого класу він не встиг навіть зміркувати, що він плебей (дід його був міщанин, а батько — повітовий чиновник) (Крим., Вибр., 1965, 323);
Плебей, безштанько, жебрак — син поштаря і швачки — дозволив собі покохати його [губернатора] дочку, кревну дворянку! (Смолич, II, 1958, 116).
Словник української мови (СУМ-11)