плебей
ПЛЕБЕ́Й, я, ч.
1. У стародавньому Римі – представник нижчого стану вільного населення.
Вільне населення Риму, яке не входило в патриціанську общину, називалось плебеями (з навч. літ.).
2. Назва людини неаристократичного походження.
До шостого класу він не встиг навіть зміркувати, що він плебей (дід його був міщанин, а батько – повітовий чиновник) (А. Кримський);
Плебей, безштанько, жебрак – син поштаря і швачки – дозволив собі покохати його [губернатора] дочку, кревну дворянку! (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)