племінник
ПЛЕМІ́ННИК, а, ч. Син брата або сестри; небіж.
Родичі [пана] — урядники; справник, суддя, підсудки — все то зяті, родичі зятів, племінники… (Мирний, II, 1954, 109);
— А ви хто такий? — Якщо називаю Вас дядьком, то, виходить, — племінник. Остап (Головко, II, 1957, 574).
Словник української мови (СУМ-11)