плющати
ПЛЮЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок. Те саме, що плю́скати 1.
Не к різдву йде, а к великодню: уночі тріщить, а вдень плющить (Номис, 1864, № 518);
Тиша, плющить вода (Гончар, II, 1959, 230);
Морська вода, така прозора, побіля берега плющить (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 82);
Стало чути, як щось почало бов-татися в калюжинах… плющати (Вас., Талант, 1955, 45);
// безос. , у знач. присудк. сл.
Втікачі розташувались на мочарі, під ногами у них плющало (Коцюб., І, 1955, 348).
Словник української мови (СУМ-11)