плямкати
ПЛЯ́МКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Прицмокувати під час жування.
Під час їди не можна плямкати (Укр. страви, 1957, 401);
// Їсти, прицмокуючи.
Насипала [мачуха] йому в миску борщу.. Батько жадібно плямкав (Донч., II, 1956, 105).
2. Видавати, утворювати звуки чмокання.
Старий довгу хвилю поглядав на нього, плямкаючи губами (Фр., III, 1950, 432);
Дід задрімав.. А лоцман.. сидів поруч і мовчав.. Він плямкав беззубим ротом (Рибак, Дніпро, 1953, 41);
Трохим.. плямкав мокрими губами й щось собі мимрив під ніс (Панч, В дорозі, 1959, 193);
Стежки ці залиті водою, вони грузькі, твань хлюпа під ногами і лунко плямкає, коли витягнеш із неї ногу (Сенч., Опов., 1959, 356).
Словник української мови (СУМ-11)