пліть
ПЛІТЬ¹, і, ж.
1. Витке стебло.
2. рідко. Плетений, грубий батіг; нагайка.
Да взяв милий дротяну пліть (Чуб., V, 1874, 592);
Міцно юнак ударив Пліттю коня гнідого І полетів в погоню (Перв., З глибини, 1956, 179).
3. діал. Сплетена з соломи стрічка, з якої потім зшивається бриль.
— А пліті на бриль даси? Ти ж собі налагодив!.. (Коцюб., І, 1955, 100).
ПЛІТЬ², і, ж. Збірн. до плі́тка² 1.
Я був малий і рідко докидав Своє слівце про очерет, про став, Про хитру пліть, про ненаситну щуку (Рильський, II, 1960, 117).
Словник української мови (СУМ-11)