побліднути
ПОБЛІ́ДНУТИ, ну, неш, док.
1. Стати блідим, блідішим.
Його губенята поблідли, очі витріщилися (Фр., IV, 1950, 30);
Федот поблід, міцно схопив Прокопа за руку (Тют., Вир, 1964, 236).
Поблі́днути, як кре́йда (полотно́, стіна́ і т. ін.) — стати, зробитися дуже блідим; дуже збліднути.
Василь Семенович поблід, як крейда (Мирний, І, 1949, 303);
— Ти поблідла, як полотно (Л. Укр., III, 1952, 685);
Він так і стрепенувся, поблід, як стіна (Кв.-Осн., II, 1956, 356).
2. тільки 3 ос. Втратити яскравість забарвлення; потьмяніти, поблякнути.
[Олеся:] Пташки в саду вже не щебечуть, лист на дереві поблід (Кроп., II, 1958, 331);
Вітер ущух, погасли привітнії зорі, поблідла блакить нічна (Дн. Чайка, Тв., 1960, 205);
Сніг лежить золотими буграми, Білі зорі і місяць поблід (Мас., Побратими, 1950, 130).
3. тільки 3 ос., перен. Втратити яскравість, виразність.
Однак надія на панство [у Семена] трохи поблідла, а охота до вчиття й геть-то зменшилась (Коцюб., І, 1955, 101);
Поблідли давні ідеали, Розвіялись чарівні сни! (Фр., X, 1954, 197).
Словник української мови (СУМ-11)