поблідлий

ПОБЛІ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поблі́днути.

— Я й у горішній вітер повертався з моря, — ображається рибалка, але нахиляється над веслами, ховаючи своє поблідле відразу обличчя (Ю. Янов., II, 1958, 58);

Він [світ] одразу потемнів у моїх очах, коли я опинився перед поблідлою од страху і гніву матір’ю (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 12);

// У знач. прикм.

Швидко він вертався назад, похмурий, поблідлий і тіпався увесь (Мирний, IV, 1955, 198);

— Стій, — перервав говіркого діда Яць і зиркнув на поблідле обличчя малого Івана (Кол., Терен.., 1959, 14);

Було вже, певне, зовсім над ранок. Поблідла місячна скибка висіла низько над сірим імлистим обрієм (Коз., Листи.., 1967, 16).

Значення в інших словниках

1. поблідлий — поблі́длий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. поблідлий — див. блідий  Словник синонімів Вусика
3. поблідлий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до побліднути. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. поблідлий — ПОБЛІ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до поблі́днути. – Я й у горішній вітер повертався з моря, – ображається рибалка, але нахиляється над веслами, ховаючи своє поблідле відразу обличчя (Ю.  Словник української мови у 20 томах
5. поблідлий — ЗБЛІ́ДЛИЙ прикм. (про обличчя, шкіру людини — який втратив природний колір, став блідим), ПОБЛІ́ДЛИЙ, ЗБІЛІ́ЛИЙ, ПОБІЛІ́ЛИЙ, ПОПОЛОТНІ́ЛИЙ, СПОЛОТНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ підсил. Марія вийшла на палубу і підставила вітру своє зблідле обличчя (В.  Словник синонімів української мови
6. поблідлий — Поблідлий, -а, -е Поблѣднѣвшій. Чорняві хлопченята потомлені, поблідлі. МВ. І. 45.  Словник української мови Грінченка