побій
ПОБІ́Й, бо́ю, ч.
1. Дія за знач. поби́ти 2.
Добрий доброго слова боїться, а ледащо і побою не боїться (Номис, 1864, № 3874);
Сотник знав кримінальні закони Речі Посполитої, якими керувалися і воєводства на Україні: за побій поселянина той закон карав грошовою пенею (Ле, Наливайко, 1957, 62).
2. перев. мн. Удари, яких завдають кому-небудь (людям, тваринам).
Йому замало було побоїв, він добирав способів, щоб мучити душі більше, як тіло (Фр., IV, 1950, 238);
Від тих побоїв поволі тьмарилася її [Уляни] здорова сільська краса, тверде тіло обм’якло і в очах згасла жага кохання (Тют., Вир, 1964, 7);
// Сліди від таких ударів.
— Говори тепер усю правду. Ти знав, що на мертвому побоїв нема (Кв.-Осн., II, 1956, 419).
3. заст. Бій.
Ти, пане козаченьку, не продавай мене, не продавай мене, спогадай на себе, як ми з тобою да були в побою (Сл. Гр.);
І оповідає той кінь свойому [своєму] лицареві, з яких то побоїв він його виніс: і з половецького, і з турецького (Стеф., І, 1949, 225).
4. діал. Дах.
З-поміж садів видко побої пишні (Федьк., Буковина, 1950, 136);
Чути було, як за вікном виє зимова хуртовина. То звіялася метелиця, що трохи побою з хати не змете (Круш., Буденний хліб.., 1960, 275);
Хата під гонтовим побоєм.
Словник української мови (СУМ-11)