побік
ПО́БІК, розм.
1. присл. Те саме, що по́ряд¹ 1; обік.
— Ти думаєш, — ..почала Галя, — ..легко мені дивитись на життя батькове побік з життям добрих людей?.. (Мирний, II, 1954, 235).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається на позначення місця, особи, предмета, недалеко від яких відбувається дія або перебуває хто-, що-небудь; біля, коло.
Іти побік хати.
Словник української мови (СУМ-11)