побілішати
ПОБІЛІ́ШАТИ, аю, аєш. Док. до білі́шати.
Загорілі колись руки знов побілішали (Н.-Лев., І, 1956, 166);
Побілішав, заколивався від вітру ковиль (Тулуб, Людолови, І, 1957, 51);
// Стати сивішим; посивішати.
Голова йому побілішала, а шорстку, неголену щоку затягли свіжі, глибокі рови (Мик., II, 1957, 104).
Словник української мови (СУМ-11)