побір
ПОБІ́Р, бо́ру, ч.
1. перев. мн., заст. У дореволюційній Росії — збір грошима або натурою (на користь держави, поміщика і т. ін.).
З кожної хати брали одсипного і десятину. Невелика ще біда сі побори, коли б не осоружна шляхта збирала їх (Стор., І, 1957, 367);
Подать, збори, побори, викупне, лихі порядки, що завели пани і правителі, людей давлять (Горд., Чужу ниву.., 1947, 139).
2. діал. Дія за знач. побира́ти.
[Комісар:] Семен Перун має бути арештований за надужиття при поборі податків (Фр., IX, 1952, 416).
3. діал. Призов на військову службу.
— Мені ще два роки чекати, поки буду вільний від військового побору і зможу женитися (Фр., III, 1950, 62).
Словник української мови (СУМ-11)