побічниця
ПОБІ́ЧНИЦЯ, і, ж., рідко. Те саме, що би́льце.
Ударила [щука] хвостом об воду — став такий міст, що й у царя нема такого: палі срібні, побічниці золоті, а поміст склом настелений, — як ідеш, так мов у дзеркалі (Укр.. казки, 1951, 178);
Вона напруго кинулася в ліжку.. і, вдарившися одною рукою о дерев’яну побічницю ліжка, закричала (Фр., VII, 1951, 7).
Словник української мови (СУМ-11)