повновидий
ПОВНОВИ́ДИЙ, а, е. Який має повне обличчя.
Стала наша Оксана і здорова, і повновида, і рум’яна, як була (Кв.-Осн., II, 1956, 444);
На її повновидому обличчі грала щаслива усмішка (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 48);
*Образно. Виплив із-за хмар повновидий місяць (Шиян, Гроза.., 1956, 441).
Словник української мови (СУМ-11)