повновидий
ПОВНОВИ́ДИЙ, а, е.
Який має повне обличчя.
Стала наша Оксана і здорова, і повновида, і рум'яна, як була (Г. Квітка-Основ'яненко);
На її повновидому обличчі грала щаслива усмішка (Ю. Бедзик);
А який же то парубком був! І веселий, і повновидий, як місяць... (Марко Вовчок);
Через вулицю до нього важкою ходою простував Гарасименко з білявим повновидим чоловіком у потертому, заношеному піджаці (Б. Антоненко-Давидович);
Солонець – богатирської статури, повновидий, поважний, статечний козак, знаний носачівцями оддавна в бою і за плугом, і рід його їм увесь знаний (Ю. Мушкетик);
* Образно. Виплив із-за хмар повновидий місяць (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)