поводар
ПОВОДА́Р, я>, ч. Те саме, що поводи́р.
Там лірник сидів собі долі, — край нього Поводар, хлоп’ятко малеє (Л. Укр., І, 1951, 345);
*Образно. [Борис:] Я буду твоєю ненею, твоїм поводарем! (Кроп., І, 1958, 396).
Словник української мови (СУМ-11)