поводатар

ПОВОДА́ТАР, я, ч. Те саме, що поводи́р.

Вже не попадайсь їм [парубкам] на дорозі ніхто: чи перекупки з коробками, чи москаль з квасом, чи сліпці з поводатарем.., — нікому нема розбору (Кв.-Осн., II, 1956, 19);

Нагайками розганяли [жовніри] чигиринців, шукали другого кобзаря та їхнього поводатаря (Ле, Наливайко, 1957, 452);

Між ними [хлопцями] один був вищий од усіх цілою головою: то був їх поводатар (Н.-Лев., І, 1956, 335).

Значення в інших словниках

1. поводатар — повода́тар іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. поводатар — див. апостол  Словник синонімів Вусика
3. поводатар — -я, ч. Те саме, що поводир.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. поводатар — Поводатар, -ря; -тарі, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. поводатар — ПОВОДА́ТАР, я, ч. Те саме, що поводи́р. Вже не попадайсь їм [парубкам] на дорозі ніхто: чи перекупки з коробками, чи москаль з квасом, чи сліпці з поводатарем.., – нікому нема розбору (Г.  Словник української мови у 20 томах
6. поводатар — ПОВОДИ́Р (той, хто водить когось, перев. сліпого, указує комусь дорогу), ПОВОДА́Р, ПОВОДА́ТАР, ПОВОЖА́ТИЙ, МІХОНО́ША, ХЛО́ПЕЦЬ заст., ДІДОВО́Д (ДІДОВІ́Д) діал. (той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння).  Словник синонімів української мови