повсихати
ПОВСИХА́ТИ, а́є, док.
1. Усохнути (про все або багато чого-небудь).
Аж страх погано У тім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди; повсихали Сади зелені, погнили Біленькі хати (Шевч., І, 1963, 131);
Дивні заморські яблуні, кримські груші повимерзали, повсихали (Мирний, IV, 1955, 16);
// перен., розм. Втратити здатність рухатися, діяти (про частини тіла).
— Хіба б мені руки повсихали, щоб я не витягла тебе за коси.. з моєї хати! (Коцюб., І, 1955, 64);
А до оченашу чи богородиці [назви молитов] то й язики зараз повсихали [у онуків] (Дн. Чайка, Тв., 1960, 110).
Бода́й (хай, неха́й) ру́ки (но́ги, язики́) повсиха́ють; Бода́й [би] (хай би, неха́й би, щоб) ру́ки (но́ги, язики́) повсиха́ли; Ру́ки (но́ги, язики́) б повсиха́ли кому, лайл. — те саме, що Відсо́хли б (хай відсо́хнуть) ру́ки (всім або багатьом) ( див. відсиха́ти).
— Хай повсихають ноги тому, хто переступить межу (Смолич, І, 1958, 54);
— Куди ти, бодай би тобі ноги повсихали (Довж., Зач. Десна, 1957, 465).
2. Висохнути (про водоймища).
Були ставки, — повсихали (Чуб.,V, 1874, 540).
Словник української мови (СУМ-11)