повільно
ПОВІ́ЛЬНО. Присл. до пові́льний.
Опинившись за Грабинцями, Максим пішов повільніше (Кобр., Вибр., 1954, 131);
Весняний світанок народжувався повільно (Тют., Вир, 1964, 8);
Спочатку танцювали повільно, плавно, мов хитались од вітру (Коцюб., І, 1955, 376);
Опанас говорив повільно, обдумуючи й виважуючи зміст кожного слова (Довж., І, 1958, 92);
Широкий та чистий тут Дніпро,.. він тече повільно, величаво (Гончар, II, 1959, 372);
Але і тоді в йому [в селі] малось дві церкви, Й звичая держалися там, Що можна було доступати повільно В одну тільки церкву жінкам (Щог., Поезії, 1958, 278);
В хаті стало повільніше (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)