повірниця
ПОВІ́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до пові́рник.
Це наближувало її до господаревої родини, робило з неї повірницю родинної тайни (Март., Тв., 1954, 229);
Заговорила [Степанида] з тіткою Христею, яка мало не в усьому стала їй повірницею (Стельмах, Правда.., 1961, 139);
*Образно. Природа.. нерідко стає повірницею в світоглядних пошуках (Не ілюстрація.., 1967, 107).
Словник української мови (СУМ-11)