повірниця

ПОВІ́РНИЦЯ, і, ж.

Жін. до пові́рник.

Це наближувало її до господаревої родини, робило з неї повірницю родинної тайни (Л. Мартович);

Заговорила [Степанида] з тіткою Христею, яка мало не в усьому стала їй повірницею (М. Стельмах);

* Образно. Природа .. нерідко стає повірницею в світоглядних пошуках (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. повірниця — пові́рниця іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. повірниця — -і. Жін. до повірник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повірниця — ПОВІ́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до пові́рник. Це наближувало її до господаревої родини, робило з неї повірницю родинної тайни (Март., Тв., 1954, 229); Заговорила [Степанида] з тіткою Христею, яка мало не в усьому стала їй повірницею (Стельмах, Правда..  Словник української мови в 11 томах