поганин
ПОГА́НИ́Н, а, ч.
1. заст. Той, хто не сповідує християнської віри; нехристиянин.
[Парвус:] Тільки ж вислуха́ти, як той поганин ображає бога і перемовчувать — се теж спокуса (Л. Укр., II, 1951, 408);
— Серед тих жінок з-під лісу погани вхопили й мою дочку Олену… (Ле, Хмельницький, І, 1957, 325).
2. рідко. Те саме, що пога́нець 1.
— Хіба ж ти винна, Що тобі скучно в моїй хаті? Ото би я був поганин, якби я пальцем кивнув на тебе! (Круш., Буденний хліб.., 1960, 259).
Словник української мови (СУМ-11)