погань
ПО́ГАНЬ, і, ж.
1. Покидьки.
— Служниця обкрадала нас, годувала всякою поганню (Фр., III, 1950, 100).
2. розм. Тварини, комахи і т. ін., що викликають у людини відразу, огиду і т. ін.
Дуже стережусь я тепер цеї погані [гадюк], цур їй! (Л. Укр., V, 1956, 13);
Іноді з прогнилого отвору.. вигляне.. голова сови, але про цю погань Свирид Яковлевич завжди згадував неохоче (Стельмах, II, 1962, 138).
3. розм. Нечиста сила, чорт, відьма і т. ін.
Зникла вмить нечиста сила; Всяка погань, баче Гриць, І не знать куди злетіла: Ні чортів нема, ні птиць (Щог., Поезії, 1958, 246).
4. перен., розм. Що-небудь, що викликає відразу, огиду і т. ін.; все, що викликає осуд.
[Анна:] Яка мені нині погань снилася, то нехай бог боронить! (Фр., IX, 1952, 109);
Вже ту прокляту кабаку так вживав, що не то що! Хліба святого не їстиме, а без тії погані і дихати не може (Кв.-Осн., II, 1956, 6);
Хай про це діти не знають: ще немало всякої погані на них чекає (Стельмах, II, 1962, 106);
— Корчуйте нещадно їх [міни] з їхнім залізним корінням! А ми вже викорчуємо й тих, що садять по землі оцю погань! (Гончар, III, 1959, 61);
// Негідна, нікчемна людина, що викликає зневагу, презирство.
— В оцім яру є озеро Й ліс попід горою, А в лісі скарб. Як прийдем, То щоб кругом стали, Скажи хлопцям. Може, льохи Стерегти осталась Якась погань (Шевч., І, 1963, 116);
— А поліцаї навідуються за курами та самогонкою.. Скажи мені, командире, звідкіля воно такої погані набралося (Тют., Вир, 1964, 325).
Словник української мови (СУМ-11)