поглумитися

ПОГЛУМИ́ТИСЯ, млю́ся, ми́шся; мн. поглумля́ться; док.

1. Док. до глуми́тися.

Чіпка був «виродок»… Як же Чіпку прийняти дітям до іграшки?! Хіба, щоб поглумитися… (Мирний, II, 1954, 46);

Славко питався за Краньцовського.. Не знати, чи задумував над ним поглумитись, чи боявся стрічі з ним (Март., Тв., 1954, 302);

Жінки намагалися дошкульно поглумитись з Катьки (Сміл., Зустрічі, 1936, 87);

Над Пуголовком Жаба поглумилась: — І в кого ти таке гидкеньке уродилось?.. (Сим., Земне тяжіння, 1964, 107).

2. Учинити наругу; наругатися.

Тут без числа Турн осліпився, Туди ж в байдак і сам стрибнув, Щоб там з Енея поглумиться, Убить його, мазки напиться (Котл., І, 1952, 264);

Дійшла чутка, що поглумилися [хулігани] над могилами (Логв., Давні рани, 1961, 34).

Значення в інших словниках

1. поглумитися — поглуми́тися дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поглумитися — -млюся, -мишся; мн. поглумляться; док. 1》 Док. до глумитися. 2》 Учинити наругу; наругатися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поглумитися — Поглуми́тися, -млю́ся, -ми́шся з кого, з чого  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. поглумитися — ПОГЛУМИ́ТИСЯ, млю́ся, ми́шся; мн. поглумля́ться; док. 1. Док. до глуми́тися. Чіпка був “виродок”... Як же Чіпку прийняти дітям до іграшки?! Хіба, щоб поглумитися... (Панас Мирний); Славко питався за Краньцовського ..  Словник української мови у 20 томах
5. поглумитися — ОСКВЕРНИ́ТИ (порушити чистоту, святість чого-небудь; поставитися до чогось високого, святого неналежним чином, принизливо), НАРУГА́ТИСЯ з чого, над чим, ПОГЛУМИ́ТИСЯ з чого, над чим, ОПОГА́НИТИ, СПОГА́НИТИ розм., ЗАПОГА́НИТИ розм., ОМЕРЗИ́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
6. поглумитися — Поглумитися, -млю́ся, -мишся гл. Насмѣяться. Почув Господь — і сміхом, посміявся, на небі з них, безумних, поглумився. К. Псал. 3.  Словник української мови Грінченка