поглушати
ПОГЛУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко, ПОГЛУШИ́ТИ, лушу́, лу́шиш, док., перех.
1. Позбавляти всіх або багатьох здатності чути що-небудь;
// безос.
[Відьма:] Бодай нашим ворогам Посліпило й поглушило, Мозок геть заголомшило!.. (Кроп., IV, 1959, 128).
2. Робити нечутним (все або багато чого-небудь); заглушати.
Дніпро своїм плеском усе поглушав (Вовчок, І, 1955, 326).
3. Не давати рослинам нормально розвиватися, рости.
— А хто одмінив перехресний посів пшениці? Бур’яни ж усе поглушать, коли без перехресного сіяти (Кучер, Трудна любов, 1960, 469).
4. розм. Сильними ударами позбавляти свідомості, приголомшувати всіх або багатьох;
// Підводними вибухами, сильними ударами по льоду і т. ін. приводити рибу в стан нерухомості, заціпеніння або вбивати.
[Василько:] А на Дніпрі риби — отакі лящі. І всі дохлі. Пливуть догори черевом. Це їх бомби поглушили (Мокр., П’єси, 1959, 139).
5. перен. Зменшувати, послаблювати, відсувати на другий план усе або багато чого-небудь (відчуття, почуття і т. ін.).
Нові враження, нові обставини, нові інтереси, нове юнацьке життя.. поглушили спогади сільської школи, загнали їх кудись глибоко наспід (Вас., II, 1959, 304).
Словник української мови (СУМ-11)