погоджати
ПОГОДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко, ПОГОДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., розм.
1. неперех. Сприяти кому-небудь у чомусь.
[Вареник:] І куди тільки та совість поділася? Як я, то кожному погоджаю, кожному потрапляю, щоб якнайкраще!.. (Кроп., II, 1958, 195);
Погодив тоді бог козакам надрать у своїх ворогів усячини (П. Куліш, Вибр., 1969, 67);
// безос.
Тепер мені погодило, Що прядиво не вродило, Та вродила чечевиця, Та буде мені фартух і спідниця (Чуб., V, 1874, 1184).
2. перех. Примиряти кого-небудь.
Погоди їх, чого вони сваряться?;
// перен. Сполучати, поєднувати що-небудь з чимсь іншим.
Олію з водою ніколи не погодиш (Номис, 1864, № 4155);
— Олексин батько ви! Поміщик! В хлопській свиті! Признайте, се в умі нелегко погодити (Фр., X, 1954, 198).
3. перех. Домовляти кого-небудь.
Погодити наймита.
Словник української мови (СУМ-11)