подужчати
ПОДУ́ЖЧАТИ, аю, аєш. Док. до ду́жчати.
Тебе ж я кохаю, а чую, що в мене Подужчали руки (Крим., Вибр., 1965, 65);
Від швидкої ходи, від пахощів землі, від збуджених думок Бачура враз помолодшав, подужчав (Чаб., Тече вода.., 1961, 140);
Голос дяка наче подужчав (Мирний, IV, 1955, 193);
Вслухайся — шелест сюди долітає, Ось він подужчав (Дор., Серед степу.., 1952, 89);
Занедужала в неї мати, дак вона й пішла на який час додому, а тепер мати подужчала, то вона й назад (Гр., II, 1963, 260).
Словник української мови (СУМ-11)