пожалити
ПОЖА́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., діал. Пожаліти.
Пожаль мене, милий боже, що я молоденька (Чуб., V, 1874, 831).
ПОЖАЛИ́ТИ, жалю́, жа́лиш, док., перех.
1. Док. до жали́ти.
Якби на кропиву не мороз, вона б усіх людей пожалила (Укр.. присл.., 1955, 220);
Прийшла [Параска] до їх близенько та й упала в гущавину, аж вуха пожалила собі кропивою (Н.-Лев., II, 1956, 15);
У лісі трохи подряпався [Клим], пожалив і руки, крізь кущі пробираючись (Грим., Кавалер.., 1955, 293);
Я не скаржуся ніколи, Як мене пожалять бджоли (Стельмах, Живі огні, 1954, 72).
2. Жалити якийсь час.
Словник української мови (СУМ-11)