позабирати

ПОЗАБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Взяти собі, із собою все або багато чого-небудь.

Люди позабирали клунки з хлібом і поплентались на панський лан (Н.-Лев., II, 1956, 186);

Пшениченьку позабирають люди, Останеться суха стерня (Гл., Вибр., 1951, 135);

Ми мусили знову повертатись назад, щоб позабирати.. наші речі (Досв., Вибр., 1959, 64);

// Схопивши, охопивши рукою (руками або якимсь знаряддям), узяти все або багато чого-небудь.

— Позабирали [ченці] в руки свічки, та давай перед Миколаєм править та молитись (Н.-Лев., II, 1956, 330).

2. Повести, повезти з собою, до себе всіх або багатьох.

В неділю або в свято Іван з Мотрею підуть до церкви; іноді, як не дуже холодно, позабирають і хлопців з собою (Мирний, І, 1949, 210).

3. Насильно взяти, відняти в когось усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох.

Тільки що діти літ стали доходити, що вже матері і втіха, і поміч, позабирали їх до покоїв (Вовчок, І, 1955, 28);

Прийшло четверо [ворожих] офіцерів, повечеряли, ..напилися. Так він зброю в них позабирав (Довж., І, 1958, 370);

— Кажуть, махновці всіх коней у хуторян позабирали (Гончар, II, 1959, 225).

◊ Позабира́ти в свої́ ру́ки — захопити собі. привласнити все або багато чого-небудь.

— Як се так таки ніхто й не думає позабирати все те [гешефти] в свої руки! (Фр., III, 1950, 65).

4. розм. Заарештувати, затримати (всіх або багатьох).

Не досягло й до року, як школи закрили; декого з учителів позабирали, позасилали (Мирний, III, 1954, 188).

Словник української мови (СУМ-11)