позовник

ПОЗО́ВНИК, а, ч. Те саме, що пози́ва́ч.

В яких траплялося йому бувати лапах І від позовників чого він не терпів! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 200).

Значення в інших словниках

1. позовник — позо́вник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. позовник — Позивальник, позивач; (вічний) позивайло, позивака, сов. сутяга.  Словник синонімів Караванського
3. позовник — позовника, ч. Те саме, що позивач.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. позовник — ПОЗО́ВНИК, а, ч. Те саме, що пози́ва́ч. В яких траплялося йому бувати лапах І від позовників чого він не терпів! (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).  Словник української мови у 20 томах
5. позовник — Позовни́к, -ка́; -ники́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)